Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/138

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

бурчала нарешті шталюга, що рухала на собі плиту зо складом, засичали коркові пальці, намащені чорнилом, зашелестів папір, пересуваючись крізь горло машини, порушились нараз по другім боці залізні грабельки, хапаючи друкований аркуш і півкруговим рухом укладаючи на бляті, — машина ввійшла в рух.

Цей рух, наданий їй руками «услугуючих» хлопців і панночок, здавалося, звільна вливав життя в неї саму. Здавалось, що ці блискучі залізні колеса, бляти, дрюки й вальці, мов ті казкові опирі, можуть жити життям, виссаним з інших істот. З тихої перед хвилиною машини зробилася грізна істота, що бурчала, дзеленькотіла, що своїм постійним пекельним гуркотом наповнювала всю кімнату, струшувала шибки у вікон і заглушувала всякий живий голос довкола.

Тимчасом Начко давно вже скінчив переклад телеграм, які складачі, покраявши на малі пасочки, складали на чотири руки. «Відбивати!» — залунав голос метранпажа, і практикуючий хлопець кинувся з валком, пасочком мокрого паперу й щіткою, щоб відбити наскладаний рукопис до коректи.

Скінчивши коректу того, що сьогодні наскладано, понумерувавши поодинокі уступи, Начко вдягнувся і вийшов з друкарні. Праця над речами, далекими й чужими його особистим інтересам, заспокоїла його, приносячи йому бодай на хвилину забуття. Було вже пів до восьмої; ранок був ясний і холодний, по вулицях снувались уже натовпи людей. Дітвора обох полів спішила до шкіл; вуличні хлопці ковзались по невеликих смугах гладкого льоду на вуличних спадах. У відчинених крамницях посідали заспані крамарі, убрані в теплу одіж. Через відчинені брами в замрячених подвір'ях видно було ще тут і там освітлені вікна, за якими в тісних, брудних і вогких комірках працювали від раннього досвітку дрібні ремісники: шевці, кравці, щіткарі й інші. Але безупинний міський рух благодійно вплинув на Начка, мов повів холодного вітру в жарке літнє полуднє. Він відчув себе живою, чинною частиною цього рухливого, працюючого натовпу і з задоволенням згадав про скінчену вже пайку своєї денної праці. Почув апетит і, подвоївши крок, поспішив додому на снідання.

До початку праці в редакційнім бюро він мав іще півтори години часу і вживав їх звичайно на полагоджування своєї