чатись незабаром у цій залі. Мільця шептала, сміялась, поштовхувала Регіну, роблячи уваги над цим або тим із присяжних суддів, що входили до залу, але Регіна, блідша, ніж звичайно, мовчала, не спускаючи погляду з дверей, куди мали вводити підсудних і куди мали увійти адвокати.
Присяжні в повному зборі засіли на своїх місцях; прокурор сів у своїм куті на підвищенні, мов мишоїд на обручах. Сходяться також члени трибуналу — знуджені, змучені ще перед початком засідання і зайняті, очевидно, зовсім чим іншим, а не долею підсудних селян, що тут незабаром має рішатись. Денникарі так само засіли на своїй лаві і нотують щось, похилені над чвертками паперу. Цідило, стоячи в дверях бічної зали і поблискуючи своєю лисиною, забороняє вступ якимсь непочесним бородатим і пейсатим постатям, що, не знати пощо, тиснуться сюди: це свідки, сільськ жиди, що, пробувши вже три дні у Львові, раді б не пропустити й останнього, найцікавішого акту судової драми, щоб потому могти про все якнайдокладніше розповісти своїм менше щасливим і не менше цікавим одновірцям.
Увійшов голова трибуналу з в'язкою паперів під пахвою, потім увійшли обидва адвокати. Голова задзвонив, і введено підсудних до зали. Вони ввійшли довгою низкою, в довгих полотнянках, схудлі, пожовклі, змучені довгим, понад 9-місячним слідчим арештом, і сіли на лавах — дванадцять мужчин і три жінки. Вид цих сумних, згорблених і мізерних постатей не справив ніякого враження на публіку, — адже це навіть для міської публіки щоденне явище, а до того всі підсудні — люди статочних літ, з обстриженими вусами, деякі з білим, мов молоко, волоссям. Жінки також старі, — лорнетувати їх жовті, зморщені обличчя зовсім не оплатиться, а відчитувати генезу цих зморщок — кому ж приємно? Не на підсудних також, але на адвокатську лаву звернулись очі Регіни. Оборону вів знаний уже нам маленький, округлий коморник із своїм помічником Владиславом Калиновичем. Коморник сидів, сапаючи й обтираючи піт з чола, і видно було по ньому, що нинішній процес не дуже йому припадає до смаку. При вислухуванні підсудних і свідків держався він дуже стримано, питань майже зовсім не задавав, а лише пильнував формального боку процедури. А проте почував себе якось не на своїм місці як оборонець «збунтованих хлопів» і намагався не звертати очей
