його здібності, про сили його розуму й знання, щораз більше зосереджувала на його особі свої думки й почування. Від першої зустрічі на тім пам'ятнім балі, від тієї розмови з графом Адольфом, свідком якої вона була, Владко в її думках і мріях відігравав дуже важливу роль. Отже, здивувалась і втішилась заразом, коли тітка одного дня запроектувала їй звернутись до Владка, яко молодого й здібного юриста, за порадою в її справі з Шнайдером за виграний жеребок. Очевидно, Владко також незвичайно втішивсь відвідинами пань і приобіцяв розглянути цю справу. Коли через тиждень прибули до нього пані Дреліхова разом із Регіною вже на нове помешкання, Владко заявив, що справу можна винести перед судові баляси, але заразом він поставив паням питання, чи не краще було б особисто знестися з Шнайдером, і пропонував свої услуги. Регіна прийняла його пропозицію з вдячністю, і Владко негайно поїхав до Дрогобича, щоб знайти Шнайдера. А що й від свого адвоката мав у цих околицях кілька комісій, які вимагали численних подорожей по селах, а крім того Шнайдера не було в Дрогобичі, але треба було знайти його в Бориславі, — то не дивно, що Владко забавив у тих околицях понад два тижні. З якою тугою, з яким бажанням дожидала його Регіна! Не тому тільки, що в його руках спочивали тепер її будучі фінанси, спочивали можність або неможність майбутнього незалежного життя та швидкого увільнення від ласкавого хліба тітки, який їй, гордій і замкненій в собі, майже від першого дня ставав кістю в горлі, — ні, не цьому тільки. Думаючи про себе, Регіна звільна приходила до того переконання, що кохає Владка, що без нього жити не потрапить, що без нього не тільки та половина виграної на жеребок суми, але й усі скарби світу не мають для неї ніякої вартості. Думка про нього була її єдиною розривною, єдиною потіхою в справді тяжкім її житті в домі тітки, яке особливо від часу повороту вигнаного з віденської військової школи брата, що з найбільшим нахабством і цинізмом чіплявся за її полу, стало зовсім нестерпучим. Тітка кривилась і потиху нарікала на «дармоїдів», хоча, з другого боку, небагато задавала собі труду, щоб дістати Регіні при допомозі протекції графа Адольфа обіцяну їй посаду на пошті або телеграфі. Водила її, мов кітку за стеблом, а тимчасом старалась разом з Мільцею запускати їй непомітно тисячі дрібних шпильок у живе тіло. Хвилинами Регіна вибу-
