поглянула на Владка. Він стояв на середині зали і потиху розмовляв шось з обвинувачуваними, облитий промінням сонця, в усій пишності своєї симпатичної мужеської постаті — і щойно його вид приніс їй втіху. О, коли б він знав, що вона терпить у цій хвилині, він втішив би її, він одним словом, одним поглядом розбив би внівець ці нужденні інтриги, якими тут обсновано її під виглядом гостинності й материної опіки! Він не дозволив би кривдити її, поміг би їй видобутись на вільний світ, до нового, щасливого життя, якого бідна дівчина, правду сказавши, і не зазнала в своїм житті.
Та ось гамір у залі втих, — увійшли присяжні. Галерея знову заповнилась. Залунав дзвінок голови, і всі зайняли свої місця. Присяжні сіли також, крім їх голови, товстого панка з широким голеним обличчям виразно жидівського типу. Був це один із значніших львівських банкірів, чоловік освічений, знаний з ліберальних поглядів, що при нарадах присяжних суддів також значно впливав на їх вислід. Він стояв випростуваний, з піваркушем паперу в руці, — тим самим піваркушем, на якім списані були питання, запропоновані присяжним трибуналом. Озброївши ліве око вправленим у золото моноклем, він почав читати текст питань тоном, в якім очевидно старався наслідувати канцелярського перогриза. Щойно по прочитанні питання, відкидаючи енергійним рухом монокль, повішений на шовковім шнурку, додавав зовсім відмінним, гострим і сильним голосом: десятьма голосами ні, двома голосами так! Усіма голосами ні і т. д. Перевага виправдуючих голосів при кожнім питанні була велика. Голова трибуналу був трохи змішаний. Прокурор устав і вихиливсь наперед, немов готуючись до опору проти такого нечуваного вироку. Навіть пан коморник якось ніби соромивсь і опустив униз свої очка, боячись зустрінути повний докору погляд графа Гіацинта.
Та раптом змінилася сцена: голова трибуналу випогодив чоло, прокурор сів, коморник підвів очі. Одного з підсудних сімома голосами проти п'ятьох присяжні признали винним в чинному опорі властям. Був це неначе жертвенний козел, якого й заколов трибунал по кількахвилинній нараді, засудивши його на півроку тюрми, а увільнивши всіх підсудних. Такий висновок був головно ділом голови присяжних, який із звичайною всім фінансистам проникливістю зміркував, що звільнення всіх обвинувачених матиме для них далеко гірші
