наслідки, бо ж прокурор, без сумніву, заявить про оскарження вироку, а трибунал ухвалить затримати всіх підсудних аж до рішення найвищого трибуналу під слідчим арештом, що, певно, потриває бодай півроку. Отже, за його порадою, визнали присяжні за найвідповідніше пожертвувати одним підсудним, якому найбільше доведено причетність, щоб здобути негайне звільнення інших. І дійсно ця надія здійснилась, і прокурор не заявив про оскарження, а голова наказав зараз випустити на волю арештованих селян.
Даремне було б намагання описати радість підсудних з приводу цього вироку. Вони обнімались і плакали в залі. Навіть засуджений усміхався крізь сльози. Навіть публіка, що під час процесу не дуже симпатизувала їм, розчулилась і виявляла радість. Навіть граф Альфонс, що перед тим не зволив і поглянути на них, наблизивсь до них з протекційним усміхом, а коли деякі наблизились і поцілували його руки, сказав їм по-українськи, грозячи пальцем:
— Но, цим разом маєте щастя!
Тимчасом Владко, умовившись із своїми знайомими правниками щодо ресторану, в якім мав відбутись обід, побіг до керкермайстра, щоб домогтися негайно полагодити всі формальності і випустити підсудних на волю, залишаючи заразом для засудженого десять гульденів на його потреби. І дійсно, не минуло чверть години, як Регіна, мовчки повертаючись із Мільцею додому, побачила Владка в оточенні цілої групи звільнених селян, коли він ішов в їх товаристві до ресторану на обід. В тій хвилині першого і такого повного тріумфу її вид був йому, очевидно, дуже приємний; він уклонився їй, і всі селяни, ведені інстинктовим прочуттям, зробили те саме.
Була вже сьома година по полудні, коли Владко змучений багатими враженнями нинішнього дня, але заразом веселий і почуваючи в собі подвоєні сили до дальшої праці, повертався додому. Вгостивши товаришів і селян, він відвів цих останніх на залізницю, давши кожному крадькома гроші на дорогу, зайшов до канцелярії свого меценаса і виробив один важливий і пильний реферат, а почувши від когось у канцелярії якісь недобрі звістки про Начка та його «Gońiec», довго ходив по місту то до друкарні, то до редакції, то до давнього помешкання, шукаючи брата, але, не знайшовши його ніде, вернувся додому. Як же здивувався, коли в передпокої застав Регіну, що, звернена
