Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/210

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

не відкрию, я її віддам тобі, скоро лише станемо вдома. Лиш тепер не читай!

Владко поглянув на неї із здивуванням, немовби зовсім не розумів її слів і не розумів, чого вона хоче від нього, а відсунувши її лагідним, але сильним рухом руки набік, узяв телеграму, відкрив її зовсім спокійно, перечитав і — відітхнув трохи свобідніше.

— Дуже хорий! — забурмотав сам до себе. — Ну, це дуже добре. Дуже хорий! Ну, й що ж, поїдемо.

— Хто дуже хорий? — запитала Регіна.

— Хто? — повторив її питання Владко, немовби дивувався, що можна ставити таке питання. — Він, Начко.

— Ах, твій брат! Бідний! І що ж йому?

— Дуже хорий. Що йому має бути? Та живий, це головне. Ходи, поїдемо до Львова.

— Коли?

— Зараз, до нічного поїзда. Не бійся, саме в час до Устєрік приїдемо, а завтра о четвертій по полудні будемо при ньому.

Звістка, що Начко дуже хорий, замість пригнобити й засмутити Владка, піднесла трохи його дух, подула на нього відсвіжуючим вітром. Він ожив трохи, розмовляв по дорозі з Регіною, хоч зовсім холодним і байдужим тоном, головно про те, як, що пакувати на дорогу, як швидко потраплять переїхати через мильовий ліс на Острій горі найгіршим гірським шляхом. Ані сліду недавнього тепла, запалу й щастя, що прискало в кожнім його слові, в кожнім русі, не полишилось. Був мов чоловік, випущений на вільну стопу з тюрми, — хоч він не бачить довкола себе тюремних мурів, однак чує душею, що вони не перестали бути для нього грізними.

З щирим жалем прощався із своїми любими гістьми старий Ступосянський, висловлюючи надію, що незабаром, по виздоровленні дорогого брата, всі троє завітають до нього надовше і в кращім, літнім часі. Владко був маломовний і байдужий. Видно було, що його думки зовсім чим іншим зайняті. Всю дорогу говорив мало з Регіною, лише безупинно запалював сірники та поглядав на годинник, чи не запізняться вони до поїзда, і, незважаючи на запевнення візника, що приїдуть на сам час, підгонив його безустанно до поспіху.

До Устєрік дійсно приїхали вони саме в час: по короткім жданні прийшов поїзд із Загір'я. У вагоні Регіна, змучена