Пан Біг — що таке Пан Біг? Ми того не знаємо, ніхто його не бачив, але ми з нього робимо незримого, та всемогучого жандарма, щоб пильнував нашого добра, нашого життя, наших родин.
О. Квінтіліан слухав сеї богохульної мови, щільно заткавши вуха, і нарешті пропищав:
— Пане дідичу, замовчіть! Богом вас клену, не говоріть таке. Мені, як священикові, не вільно слухати таких мерзких слів!
Дідич розреготався.
— Ну, ну, я й не знав, що ви такий вірующий. Вибачайте, не буду більше. Але ба, я ж вам іще не доповів про свою розмову з тим анархістом, з тим бунтівником і бузувіром Костем Дум'яком.
— Воистину раб строптивий і прекословний, Individuum non subordinatum![1] — зітхаючи, мовив о. Квінтіліан.
— Але уявити собі не можете, до чого він посуває свою безличність! — скрикнув пан. — Каже мені: «найліпше зробите, як продасте нам увесь свій маєток». Ну, чи чув хто таке, аби дідич продавав свій маєток своїм підданим?
— Справді, такого у нас ще не було, — хитаючи головою, мовив о. Квінтіліан, — але що ж, дасть Бог, то й таке буде.
— Що? Ви також бажаєте того? — скрикнув дідич.
— Бажати не бажаю, а міркую, що до того дійде. Мужики з землі жиють, їм вона й потрібна.
— А я хіба з Божого духа жию? — гукнув пан.
— Ну, і ви з землі жиєте, певно, і я з неї жию, але ми на ній не робимо, ось у чім різниця. А вам як дадуть гроші за землю, то ви собі осядете в місті і без журби, без клопоту, без гризні будете жити з самого проценту. І нікому не будете на очах, ніхто вам не позаздрить, не погрозить. Якби я так міг, їй-богу, пішов би геть із села.
— А відки ж вони стільки грошей візьмуть? — мовив пан уже лагідніше. — То ж не багателя! То сума! Сто тисяч чи двісті тисяч!
— То вже їх річ. А вам при таких розмовах не сердитися, тілько сказати: «і овшім, людоньки, з дорогої душі продам!
- ↑ [Непокірна особа].
