Кладіть гроші на стіл і беріть собі все».
Пан звісив голову і міркував щось хвилину.
— Се правда! — сказав нарешті. — Се ви розумно сказали. Нехай купують. Своєю дорогою, я їм таку ціну заломлю, що за голови похапаються. Добре. Але той гайдамака ще одно сказав мені, таке, що в мені аж кров скипіла. Сказав, що хоче мою дочку сватати.
— Молодець! — аж цмокнув о. Квінтіліан.
— Що? І се вам подобається?
— Хвалю за відвагу. Чому ж би не попробувати щастя, ха, ха, ха! — реготався панотець. — Ну, але кажіть, що ви сказали би тим старостам, якби він справді прислав їх до вас сватати дочку?
— Повистрілював би їх, як псів!
— А що ж вони винні? Куди їх післали, туди йдуть.
— О, я б їм показав, куди від мене дорога! — сердився пан.
— А я думаю, що ви все таки спитали б і свою доньку, чи хоче йти за Костя, — мовив панотець, і на його устах заграв іронічний усміх. Він так само, як і всі в селі, знав, що панна Галя кохається з Костем Дум'яком і часто сходиться з ним на вечорницях у селянських хатах.
— Що, я б її питав! — скрикнув пан Субота. — Що то, я їй не батько, щоб не міг їй наказати? Їй уже трафлялися два пани, один навіть граб'я. Ну, вона відказала їм, і я не хотів її силувати. Один, бачите, скрофулічний та й сам добре злямпартований, а другий п'яниця і картяр. Ну, я вже знаю таких, то й подякував їм красненько за честь. Але щоб мені простий хлоп, та й ще такий анархіст, смів думати про мою дитину та й навіть свататися до неї, сього, як світ світом, не бувало й не буде.
— Як Бог дасть, як Бог дасть! — знов якось іронічно додав о. Квінтіліан.
— Як то, як Бог дасть? — осердився пан Субота. — Що тут Бог має диспонувати, де моя повна власть і сила? Тут мені й сам Бог не має нічого до розказу, бо я її батько і дам її, кому схочу. А мала б іти за хлопа, то волю її поховати.
— Так то, так, — мовив священик, — а все таки буде, як бог дасть, а не інакше.
— Ну, знаєте що, — сказав пан Субота, — то най вам буде, як Бог дасть, а мені так, як я запоряджу. А тепер іще
