було йому говорити, але ви повинні були нас остерегти. Як нам що говорите, а хочете, щоб ніхто про це не знав, то нам скажіть. Ми нікому нічого не скажемо, хоча б нас різав.
— Добрі хлоп'ята! — сказав сумно дід, гладячи обома руками їх голови. — Не бійтесь, те, що ви говорили, нічого мені не зашкодить, бо що ж ви знаєте такого про мене?
А по хвилині він додав з легкою усмішкою:
— Ну, але я не знав, що ви такі зухи і що вмієте мовчати.
— Щоб брали нас на муки, а якщо чого не можна сказати, то ми не скажемо, — гукнув патетично Владко.
— Гарно, гарно! Цього держіться! Це вам може дуже придатись в усім житті. Ніколи, небожата, не носіть серця на язиці. Це вже така Божа воля, що серце має бути сховане, а те, що в серці, також мусить бути сховане. Якщо Пан Біг був би хотів інакше, то міг би був дати нам серце на чолі, щоб кожний відразу бачив, що діється в ньому. А я не маю ніяких секретів вам говорити. Що чуєте від мене, то можете кожному сказати. Тільки ще вам скажу: не вірте керкермайстрові, хоч він видається таким добрим і ласкавим. Тепер я знаю, чому він такий і чому дав вас до мене. Слухайте ж, що вам скажу. Був на Поділлі, над самою російською границею, дуже багатий жид, Хаїм Рібенгольц. Він жив у мурованій корчмі в самій середині села, але так, що ця корчма стояла немов на толоці, а хати були досить віддалені від неї, відділені від неї плотами, садами й городами. Треба було добре крикнути, щоб із корчми чути було до хат. Отже, одного ранку, коли люди прийшли до корчми, знайшли жида з усією сім'єю — вісім душ — убитих, скрині й куфри порозбивані, гроші забрані. Отже, на мене впало підозріння за це вбивство, мене арештували і держать уже десять літ у слідстві, але нічого не можуть доказати мені. На моє нещастя, я покликався на дурних свідків, що замість очистити мене, заплутали мене ще в дві інші паскудні справи, і так я, небожата, вліз, що я вже й осліп у криміналі і здається мені, що тут також доконаю життя.
— А які ж це дві інші справи? — запитали хлопці.
— Бачите, одна справа з тим паном, що вбив мені хлопця й утопив жінку. Цей пан називався Голейовський, і його в рік по моїй утечі вбито страшним робом у його кімнаті. Яким способом приплели мене до цього вбивства, сам не знаю.
