сказав Семко. — Не плачте, мої хлопчики! Краще станьте навколішки й помоліться, щоб Бог дав мені швидко сконати.
Хлопці з сльозами стали навколішки на підлозі й почали молитися. Через якусь чверть години сказав дід:
— Досить, діти, досить! Чую, що Бог вислухав вашої молитви. Легше мені, значно легше. Чую, що засну. Встаньте й ви та лягайте спати.
Хлопці послухали його і, вклавшися на свій тапчан, майже в тій самій хвилині заснули. Вже був цілком день, коли збудив їх гуркіт відмиканих замків та колодок і відсуваних засувів у дверях казні, — знак, що приходить ключник з арештантами, які мають виносити киблі. Хлопці зірвалися з постелі і, напівсонні, взяли кибель за залізні вуха й винесли його на коридор. Ключник стояв здалека і не заглядав до казні. Вернувшись до казні, брати знову вклалися і знову заснули твердо. Але спали цим разом не довше ніж годину. Збудило їх нове скреготання замків у дверях: це принесено випорожнені киблі і заразом інші арештанти з мішками, перевішеними через плечі, під наглядом ключника розносили в'язням хліб, по буханцеві на день для кожного.
Відібравши хліб і внісши до казні кибель та коновку з водою, брати почали, як щодня, митися і стелити ліжко. Щойно тепер вони пригадали собі нічну сцену, що в першій хвилині видалась їм якимось фантастичним сном. Серед заняття обидва раптом задержались і глянули один на одного мовчки, а потім, немов на даний знак, наблизились до діда. Здивувало їх те, що дід спав так твердо і спокійно, не зойкав, не кашляв і навіть не рухався. Один дотик до його холодного й задубілого тіла переконав їх, що дід Семко Туман, не дочекавшись кінця слідства, пішов додому.
Хлопці не відчули особливого страху, бачачи труп. Дід лежав накритий двома коцами, обернений до них плечима, так, що його обличчя вони цілком не могли бачити. Отже, вмилися, зробили лад у казні, поснідали хлібом і водою і щойно тоді застукали у візитирку, кличучи ключника. Одначе не швидко з'явився ключник, і з'явився з ординансом.
— Чого стукаєте? — крикнув грізно ключник, відмикаючи двері.
— Дід помер, — була коротка відповідь.
— Що? — протягнув ключник, входячи до казні. І, незва-
