Пан староста був невдоволений із себе, що так вихопився і, схилившися над своїм бюрком, почав перебирати якісь папери, бурчачи щось під носом. Вкінці переміг себе.
— Н-ні. Резолюцію дістанете на письмі. До побачення.
— Моє поважання!
Євгеній уклонився і вийшов. А коли пролунали його кроки і за ним замкнулися двері старостинського передпокою, пан староста написав кілька слів на урядовій півчвертці паперу, подзвонив на возного і, подаючи йому сей папір, мовив остро:
— Зараз бігай до Мотя Парнаса! Се для нього визвання. Нехай зараз прийде сюди!
Мотьо Парнас був властитель заїзду, у якого Євгеній наняв був шопу, де мало відбутися віче.
Другого дня пополудні до Євгенія прибіг Мотьо Парнас і, кладучи перед ним на столі п'ятку, мовив якось несміло:
— Перепрошаю пана меценаса…
— А вам що, пане Парнас?
— Звертаю пану завдаток.
— Завдаток?..
— Ну, адже пан меценас дали мені завдаток на винайм…
— Ну, так що ж з того?
— Звертаю пану завдаток. Не можу пану винаймити.
— А то чому? Чи вам ціна занизька?
— Е, що ціна! Чи я з паном меценасом торгувався за ціну? Що пан дали, то я взяв.
— Ну, так чого ж не стало?
— Знають пан… боюся… знають пан, то деревляна шопа… там буде богато народу… з люльками, цигарами… не дай боже нещастя…
— Але ж, пане Парнас! З люлькою ані з цигаром нікого не пустимо.
— А все-таки я боюся. Знають пан, то стара халабуда… Ану ж завалиться…
Євгеній зареготався.
— Ну, а може, ще земля не витримає та затрясеться, що?
— Бодай пан здорові жартували! Ну, ну! Але я прошу взяти назад завдаток. Бігме, не можу винаняти!
