прив'язуватися до грошей. О. Нестор зразу й не спостерігся. Йому здавалося, що не вибігає за границі господарської ощадности, а тим часом душа його чимраз глибше всисалася в нову пристрасть до складання і громадження грошей, а ум його, колись такий ясний і бистрий, почав дрібніти й затінюватися під впливом тої нещасної пристрасти.
Спам'ятався о. Нестор аж тоді, коли було запізно, коли запримітив, що його нова пристрасть пожерла його старі спомини і старі терпіння. Пристрастившися до збирання грошей, він забув про Олімпію, а хоч інколи й згадував про неї, то вже не так, як уперед. Вона являлася йому, мов якась далека, бліда тінь, котра нічого вже не ворушила в його душі. І от, коли по довгих літах, переглядаючи „Єпархіяльні Відомості[1]“, побачив, що опорожнена парафія Торки, де жила його давніша улюблена, в серці його не обізвався ніякий голос, а тільки в умі почали метатися цифри більших доходів: число моргів парохіяльного ґрунту, багатший народ, близькість значного відпустового[2] місця. Він подався[3] на ту парафію й одержав її.
В пані Олімпії ще й тепер мороз переходить по тілі, коли нагадає свою першу стрічу зі своїм давнім коханням. Вона тоді була ще релігійна, і попівська ряса сама по собі збуджувала в ній чуття пошани. Але цей дикар, цей немова, що на кожному слові гикався, путався,
