І Адась подав руку о. Несторові, що непорушний, блідий і немов остовпілий сидів на кріслі. Та Адась навіть не дивився на нього а, привітавшися з ним, зараз, панським звичаєм, обернувся до нього плечима й почав розмовляти з матір'ю.
— Знає мама? Вчора в касині грали ми до третьої. Я виграв 50 гульденів; ну, розуміється, пустив їх зараз уночі з товаришами. Чудесна компанія була: Едзьо і Далько і Тадзьо, потім прийшли ще Фонсьо й Мілько. Чудесно провели ми ніч. Сьогодні всі п'ять будуть у мене на обіді, а потім у мами на гербаті.
— Як же ж це ти сам без них їдеш? Аджеж уже пора обідати, — промовила пані Олімпія, лице котрої роз'яснилося на вид сина, і котра відразу, бачилось, усею душею ввійшла в круг його інтересів.
— Вони їдуть. Тільки я випередив їх, щоб могти на хвильку вступити до мами. Може, тут у мами з запасами не теє… То я там дещо накупив, зараз знесуть.
— Добрий мій! — півголосом сказала пані Олімпія, обіймаючи його голову й цілуючи його в чоло.
— Ну, що там! — сказав Адась, злегка відсторонюючи маму. — Нема про що й говорити. А як же ж тут мама живе?
— Нічого якось дихаємо. От ми тут власне з о. Нестором дещо про тебе балакали.
— Про мене? — здивувався Адась і, обернувшися на одній нозі, поглянув згори вниз на о. Нестора, що, видимо, затремтів, почувши, як названо його ім'я. — Що ж ви таке про мене балакали?
