Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 13. Повісті (1960).djvu/413

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

прошу йти й сідати, я зараз виходжу. Я ще маю словечко.

Паничі, не дослухуючи, пішли до ф'якрів, що стояли близько виїздової брами й, не відпрягаючи коней, пасли їх по травниках. А д-р Васонґ, лишившися з панею Олімпією сам у сальоні, наблизився до неї й почав полушептом:

— Прошу вельможної пані, я хотів…

— Пст… перепрошую! — шепнула пані й озирнулася, шукаючи когось очима.

Очевидно, вона шукала о. Нестора, але його не було в сальоні.

— Ах! — промовила вона якось нетерпляче, а потім, обертаючись до д-ра Васонґа, говорила до нього: — Ну, прошу пана меценаса, чим можу служити?

— Перепрошую… Може, то неделікатно з мого боку… але я маю поручення, виразне поручення з виділу шляхетського касина представити вельможній пані справу пана графа Адама. Хоча він і повнолітній, та все таки… виділ, уважаючи на його ім'я, на його знамениту сім'ю, не хотів поступати з ним відразу безоглядно… Знають вельможна пані, яка це неприємна історія…

Меценас мнявся на місці, та пані Олімпія слухала його досить нетерпляче; очевидно, думка її зайнята була чимсь зовсім іншим.

— Не знаю, коханий меценасе, чи добре розумію вас, про що тут ходить? — сказала вона, усміхом маскуючи свою нетерплячість.

— Думаю, що пан Адам сказав пані графині про той гоноровий довг, про ті три тисячі гульденів, з котрими він залягає. Реченець умовленої сплати вже минув. Після