Щоб хлоп продроглі кості грів;
Весною хлібом спомагав він,
Щоб літом з голоду не млів.
Любив, коли був хлоп здоровий,
Прудкий до праці і розмови,
До танців, сміхів, і пісень;
Та не любив хлопів багатих
Та мовчазливих і завзятих,
А на письменних був огень[1].
„Хлоп щоб умів орать, косити
І в танці дівкою носити,
Та „Вірую“ і „Отче наш“.
Письма не треба хлопу знати;
Як хлоп почне книжки читати,
Хто буде пану свині пас?“
І хоч то ніби наставав він
На те, щоб хлоп порядок знав,
Та все таки горілку гнав він
І кожну гінку розділяв
На кожний нумер у селі:
По стільки ґарців, скільки хата
Душ має, хлопці чи дівчата,
Чи то старії, чи малі.
І кожному за ту горілку
Ціну втягав ув інвентар,
Як присний панщини тягар:
Сплати, чи відроби той дар,
А трунок лий хоч на долівку,
Лиш іншому продать не смій!
Був в того пана й орендар,
Що з паном тихую тяг спілку.
