Вісвамітра.
Не хочу знать ні вас, ні ваших глупих
Надій! А що обіцяно було,
Те мусить буть мені. Коли ж не буде,
То мій проклін упаде на всіх вас.
Гарісчандра.
О стій, о стій, не проклинай нас, отче!
Чи бач, ще місяць не минув цілий,
Ще на полудні сонце, ще півдня
Зістало нам! До вечора зажди!
Вісвамітра.
До вечора зажду ще, так годиться.
Та знай, коли до вечора не буде
Твій дар у мене, будеш ти проклятий,
І згинеш з тілом разом і з душею
На віки вічні!
І пішов аскет,
А цар остав в тривозі і в задумі.
На камені під брамою усівши,
Схиливши голову, сціпивши губи,
Важкую думу думав Гарісчандра.
