Не хочу знать ні вас, ні ваших глупих
Надій! А що обіцяно було,
Те мусить буть мені. Коли ж не буде,
То мій проклін упаде на всіх вас.
О стій, о стій, не проклинай нас, отче!
Чи бач, ще місяць не минув цілий,
Ще на полудні сонце, ще півдня
Зістало нам! До вечора зажди!
До вечора зажду ще, так годиться.
Та знай, коли до вечора не буде
Твій дар у мене, будеш ти проклятий,
І згинеш з тілом разом і з душею
На віки вічні!
І пішов аскет,
А цар остав в тривозі і в задумі.
На камені під брамою усівши,
Схиливши голову, сціпивши губи,
Важкую думу думав Гарісчандра.
„Куди мені нещасному подітись?
Де стільки золота здобуть, щоби
Неситого брахманця заспокоїть?
Приятелів багатих тут не маю,
В чужих людей не випрошу нічого,
Украсти, пограбувати — гріх страшний.
