А як не дам йому, чого він хоче,
То ще страшніше жде мене нещастя.
Проклятий від могучого аскета
Я згину марне, стану червяком,
Останнім, найпідлішим твором Божим.
Хіба себе самого у неволю
Продать? Оце мабуть найліпше буде.
В неволі певно я зазнаю муки,
Та хоч сповню обіцянку свою,
А вільними і чистими лишаться
Моя кохана жінка й мій синок“.
Так звільна у його душі високій
Важкая думка спіла-доспівала.
Коли в тім жінка Сайвія чудова
Його задуму перервала сими
Словами.
Царю, голубе мій сизий,
Чого тут довго думать? Лиш один
Тут вихід бачу. Слова свого ти
Ламать не можеш, це була би ганьба,
Було б нещастя вічне для нас всіх.
Не має вищого над обов'язок,
Над непохитную правдивість, друже!
Значить, один тут вихід лиш остався.
Який?
Тобі свобідним бути треба,
Ти цар… Жінок найдеш собі досить…
А я…
