Тут тяжко-важко заридала
І не могла скінчить своєї мови.
До серця пригортаючи дружину
І поцілунками з лиця її
Спиваючи гіркі, гарячі сльози,
Ледве її вспокоїв Гарісчандра.
Гарісчандра.
Душе моя! Вспокійся, не ридай!
Важка на нас мабуть надходить проба,
Та твердо ми перенесім її.
Не плач! Чей Бог якусь нам вкаже раду.
Сайвія.
Він вказує її. Послухай, друже!
Продай мене в неволю й заплати
Свій довг аскетові! О, не лякайся!
Ти ж будеш вільний, ти могучий лицар,
Стрілець преславний. Швидко зможеш ти
Чи в службі царській, чи в кривавім бою
Здобути стільки, щоб нас викупить.
А як би ти продався сам в неволю,
То що без тебе я сама почну,
Без захисту, без роду, без маєтку?
Або голодна смерть мене чекає
З оцим дитяточком малим, або
Така ж неволя.
Вчувши ці слова,
Страшенно, важко заридав володар,
Зомлілий впав на землю наче труп.
Нещасна жінка, бачучи його
Зомлілого, схилилася над ним,
Щоб своїми слізьми його відтерти,
