Кому дасть Бог чи то на паль попасти,
Чи то на шибеницю, чи під меч,
Той все через мої проходить руки.
І ще, небоже, не було нікого,
Щоб жалувавсь на кепськую обслугу.
А ті, котрим Бог дасть без мене вмерти,
Також по смерті йдуть до мене. Я
Останнє ліжко стелю їм — з вогню.
Останню плату дістаю від них:
Сорочку з умерлого, покривало
І що там ще лучиться. Ну, а так
Крім того, бачиш, песиків ловлю
По городу, також спасенне діло,
Шакалів б'ю, їх там у моїм місті
На кладовищі коло трупів купи,
Так, що й заснути не дають. Ходи,
Небоже! Гарно буде жити разом!
Рятуй мене, високий Індро! Стати
Невільником нечистого чандала,
Значить, навіки стратить тіло й душу,
Значить, спуститись на найглибше дно
Пониження й погорди! Ні, нізащо
Цього не вчиню! Краще вже нехай
Кляне мене аскет, нехай відразу
Проклін його мене на попіл спалить
А в цю огидну службу не піду!
Ледве це вимовив, аж Вісвамітра
Явився. Гнівом запалали очі
Аскета, хмара на чолі лягла.
Ну що ж, чандал оцей, як чую, хоче
Велику суму дать за тебе. Чом же
