Аж скочив з радости чандал. І зараз
Відрахувавши гроші Вісвамітрі,
Невільника свойого Гарісчандру
Зв'язав тим самим шнуром, на котрому
Були нанизані собаки. Мов мертвий,
Давав усе робить з собою бідний,
Стояв, немов осліпши і оглухши,
Аж поки палки довгої ударом
Чандал не пробудив його. Оттак
То тягнучи, то палкою б'ючи
Його й собак посполу, серед грубих,
Огидних жартів, насміхів, пісень,
Чандал потяг за город, де стояло
Кладовище, страшнеє місто вмерлих.
