Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/210

Та й не важка. Отам на кладовищі
Стоїть колиба, це віднині буде
Твоя домівка. Станеш ти у мене
При трупах за помічника. День-в-день
Ти будеш ждать на свіжі трупи, будеш
Допомагать, як будуть їх палити,
І будеш з них здіймати покривала
І сорочки. Це буде наш заробок.
Із нього шоста часть — царю податок,
Три часті йдуть для мене, дві тобі.

Отак його напутивши, чандал
Завів його під браму кладовища,
Де з бамбусових тик, пальмовим листям
Покрита, в тіні дерева стояла
Колиба. В ній по давнім сторожі
Лежала з шкур шакалових одежа.
Оцю надів на себе Гарісчандра,
У праву руку гак узяв, котрим
В огонь волочить голі трупи, в ліву
Довжезну тику, на котрій від вітру
Тріпалася червона хоруговка,
І на кладовище пішов до діла.

Страшенний вид йому там показався.
К полудню від Вара́насі святого
Стелилася широка рівнина
Окопана ровом, пальмовим лісом
Відділена від міста. Лиш де-де
Росли по ній худії сікомори,
Колючі корчі. Поміж ними скрізь
Широкі пожарища, чорні плями
Вкривали землю. Стадами ходили
Шакали по долині, проразливим
Виттям і дзявкотом глушили вуха.
Скрізь кості, черепи людськії, ребра