Ті, що покути ціль знайшли, змисловість побороли всю,
В страху тікали від братів, мов змії від орлів грізних.
Понищені були в лісах всі шалаші й жертовники,
І світ весь запустів, немов бог часу знівечив його.
Як щезли всі князі, мудрці і всі побожнії жерці,
Не перестали руйнувать герої кровожаднії:
Приймали лютих слонів вид, заїлих в час парування,
І Ями[1] страх, нищителя, ширили по пустинях геть:
То в виді львів, чи тигрів знов, або й невидимо вони,
Де віщунів, жерців найшли, вбивали хитрощами їх.
Без жертв, без читання письма, без королів і без жерців,
Без празників святих уся земля враз опинилася.
У горю, в пострасі важкім, без купівлі, без продажі,
Без жертв приношених богам, позбавлена шлюбів святих,
Без ратаїв, без пастухів повна руїн хаток і міст,
Повна кісток і черепів страшний являла вид земля,
Весь світ жалобою покривсь і виглядав неначе труп.
І сонце й місяць, зорі всі, планети й всі небес жильці,
Злякалися, побачивши, що Сунд зробив і Упасунд.
