Нікого не знаходячи, хто б з ними стать до бою смів,
Не мавши більше що робить, вдались в утіху мов боги.
Жінки, солодкі пахощі, вінки, добірні страви всі,
Напитки найдорожчії, ось що справляло розкіш їм.
В садах тінистих і гаях, по горах і по пралісах
Гуляли, де хотілося, жили немов безсмертнії.
Раз на вершку гір Віндія, де камінь рівний і гладкий,
Пишались цвітом дерева, бенкет справляли два брати.
Крісла препишні, божеські поставлено для них отам,
На них засіли радісно оба серед вінка жінок.
З музикою і танцем там к Дайтьянам гурт жінок зблизивсь,
Співаючи і славлячи, вони гуляли радісно.
Та ось квітки збираючи, Тілоттама по лісі йде,
В принадний стрій устроєна, в одній червоній туніці.
Збираючи карнікари, що над потоком там росли,
Помаленьку зближалася до місця, де князі сидять
Напитком п'яні дорогим. В обох аж розгорівся зір,
Аж стуманілось в головах, коли красуню ввиділи.
З крісел зіскочивши ураз, вони до неї підійшли.
Оба, любов'ю п'янії, до неї ну ж лицятися.
За праву руку Сунд узяв прекрасную дочку богів,
За ліву руку Упасунд тоді ж узяв Тілоттаму.
Оба блаженством п'янії і силою безмірною
