Ще живіше до гостей вернула
І говорить голосно до сина:
„Дармо, сину, замки розбивати!
Всі покої я перешукала,
Та немає в жоднім Юліяни.
Видно, знала, чим та пахне справа
І ще ніччю навтеки вдалася!“
Жах пішов холодний по всім зборі.
Затремтіли лицарі старії,
Всіх за серце мов кліщами стисло,
Ганьба, ганьба, ганьба Юліяні!
Сама вчора суду зажадала,
Та не сміла суду дожидати.
Олександер мов прибитий гнеться.
Тут чернець побожний виступає,
Супокійно з пазухи виймав
Той рожевий лист пергаміновий,
Що на ньому підпис був Османів
І вчорашній запис Олександрів.
На столі той лист він розвертає
І говорить ось якеє слово:
„Олександре, господарю любий,
Чи це той є лист пергаміновий,
Що тебе ним випустив з неволі
Осман-баша в місті Трапезунті?“
„Чесний отче, це той лист рожевий,
І тобі за нього вічна дяка!“
„Олександре, ще скажи при свідках,
Чи це твій є запис на тім листі,
Що шлюбуєш ти мені служити
Невідступно, доки будеш жити?“
