Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Мчав, поки мчав по рівнім полю,
Та як притрапився рівчак,
З коня звалився неборак
І тут зомлів з тяжкого болю.
Уранці там його знайшли,
До міста возом відвезли,
Тяжкую перебув гарячку
І довго ще терпів від кольки,
Кахикав потім літ із п'ять,
Зарікся більше не сідать
Ні на коня, ані на клячку,
Й не залицятися до польки.

І відтоді на всіх панів
Нетайний і завзятий гнів
Комісар мав у своїм серці.
На панський не ступав поріг,
За те з панами, де лиш міг,
Зводив він юридичні герці.
А був він у циркулі[1] сила,
Трохи не старості рівня.
І не було такого дня,
Щоб рук його не доходила
Якась замотана й немила
Панів з хлопами колотня.

Тому не дивота, що много
Панам давався він взнаки,
І за порадою до нього
З всіх сіл ходили мужики.
І що то вже пани робили,
Аби позбутися його!
До губернатора ходили,
Писали скарги, голосили,

  1. Циркул. — округа.