„Про Оріона пісню ти чув,
Про Ґіґанта сліпого,
Що щоб зір відзискать, мандрував
Аж до сонця самого?
„А на плечах поводиря ніс,
Сміхованця хлопчину,
Що показував шлях йому — все
Інший в кожну годину.
„Ти до сонця веди мене, хло![1]“
Той вів рано до сходу,
А на південь в полудне, під ніч
До західнього броду.
„А Оріон іде все та йде
Повний віри в те сонце,
Повний спраги за світлом, що ось
Йому блисне вже конче.
„Через гори і море сей хід
Велетенський простує,
А не зна, що на плечах його
Хлопчик з нього жартує.
„Цей Оріон, то людськість уся,
Повна віри і сили,
Що в страшному зусиллі спішить
До незримої цілі.
„Неосяжнеє любить вона,
Вірить в недовідоме;
Фантастичнеє щоб осягнуть,
Топче рідне й знайоме.
