„Це лиш спомин вам буде, лиш сон, Невгасаюча туга, Щоб, шукавши її, став мій люд Паном земного круга. „А що ти усумнивсь на момент Що до волі моєї, То побачивши сю вітчину, Сам не вступиш до неї. Тут і кості зотліють твої На взірець і для страху Всім, що рвуться весь вік до мети, І вмирають на шляху!“
Ходить туга по голій горі, Мов туман по пустині; Сіє думи й бажання свої По широкій країні. Сипле квіти й листки, що давно Вже зів'яли й пожовкли; Підіймає в душі голоси, Що давно вже замовкли. Що ще вчора байдужне було, Нині любе й шановне; Що ще вчора топтав, оплював, Нині святости повне. У гебрейському таборі ніч Проминула в тривозі: Скоро світ, всі глядять: він ще там На скалистій віднозі?
