„Не плач, люба моя,“ — мовив король. — „Бачиш, ось твій син біля тебе. Скажи, що хотіла ти порадити мені?“
„Є в мене син від тебе, — мовила королева. — „Продай мене за велику суму, і дай її аскетові.“
Почувши цю мову, король зомлів, а отямившися, промовив з тяжким серцем: „Велике горе, люба моя, сказала ти мені. Невже ти забула наші колишні любі розмови? І як могла ти сказати таке страшне слово? Страшно мені подумати про нього, а як же я міг би вчинити це?“ Сказавши це, він з окриком: „Горе мені, горе мені“ знов упав зомлілий на землю.
Бачучи його в тім страшнім положенню, промовила королева, пройнята співчуттям і жалощами: „Той, що тисячі стад жертвував жерцям, той мій коханий муж лежить оце на землі. Ой лишечко! Що наробила ти, лиха доле, з тим, що був захистом для тисячі людей і мало що не рівня богам!“
Отак ридаючи, вона й сама при нім зомліла, знесилена нестерпним горем свойого мужа. Дитина, бачучи обох родичів зомлілих, голодна і втомлена, говорила тільки: „Татку, татку, дай мені хліба! Мамо, мамо, дай мені їсти! Голод докучає мені дуже і язик засихає в роті.“
Тим часом надійшов великий покутник Вісвамітра. Бачучи Гарісчандру зомлілого на землі, обризкав його свіжою водою і промовив до нього: „Вставай, вставай королю, і дай мені обіцяний дар! У кого довг на сумлінню, того журба зростає день-у-день.“
Освіжений погожою водою, король прокинувся, та, побачивши Вісвамітру, зомлів знов.
Та аскет розсердився страшенно, і торгаючи короля, говорив сердиті слова: „Зложи мені
