зараз той дар, коли ти не забув про свою повинність. Тільки правдою сяє сонце, на правд основана земля, правдою держиться твердь небесна; правду говорити — се найвища повинність. Коли зважити правду з жертвою тисячі коней, то й ту тисячокінну жертву правда переважить. Але що я буду тобі, непорочному королеві, вимовляти ті святі слова? Скажу тобі тільки оце тверде слово: „Королю, коли ще сьогодні не даси мені обіцяного дару, заки ще сонце сховається за західну гору, то прокляну тебе напевно.“
Так мовив Вісвамітра і віддалився, а король лишився пригноблений страхом, згорблений від тяжкого горя, обібраний з усього і притиснений невмолимим вірителем.
І знов промовила його жінка: „Вчини те, що я тобі мовила, і тебе не спалить вогонь прокляття.“
Отак під впливом повторного налягання жінки король промовив: „Люба, тепер я справді сповню на тобі немилосердно акт продажі; тепер учиню те, що навіть нелюдові було б неможливо вчинити, коли тільки мені не відмовить голос вимовити те жорстоке слово.“ Сказавши це до жінки, увесь зламаний пішов до міста, і душачися від сліз, промовив ті слова: „Гей, гей міщани, слухайте, що вам скажу! Не питайте мене, хто я такий. Я нелюд, шалений, затверділий упир, страшенний грішник, приходжу продати свою жінку й не можу вмерти перед тим. Коли хто з вас бажає мати мою милу за невільницю, нехай скаже швидко, поки я можу встояти на ногах.“
Тут виступив старий брахманець і мовив до короля: „Продай мені свою невільницю,
