північну частину (гори племени Нефталі) і південну, далеко більшу (гори племени Ефраіма та Юди). Ці дві назви не значать природнього розділу, а тільки ріжницю жильців. Країна взагалі слабо наводнена і дуже висушена від найдавніших часів, а частина її, особливо сумежна з Мертвим морем, не була ніколи нічим, хіба лихим пасовиськом.
„По лівім боці Йордану здіймається подібна височина, називана в різних своїх частинах, ідучи від півночі на південь, іменами Башад, Ґілегад та Пізґа. Ті околиці, що ніколи не стояли під пануванням ханаанських племен, були в значній частині завойовані ізраільськими племенами ще перед тим, поки вони завоювали західню височину, але їх посідання тут завсігди було загрожене чи то кочовими племенами пустині чи то володарями Сирії. Сама конфіґурація землі тут така, що лише фактичне посідання, зрештою наражене на часті зміни, могло служити для означення границь. Нарешті сама долина Йордана між двома головними озерами широка на 2—4 милі, це одна з найменш управних частин краю. Спека тут страшенна тому, що долина глибоко врізана в землю між двома вапняковими валами майже зовсім голими, а в найбільшій частині року численні потоки, що збігають із гір у часі дощової пори, висихають так, що навіть не можуть доплисти до Йордану.
„В часі здобуття краю Ізраільтяни, здається, творили конфедерацію дванадцяти племен. Це число 12 не треба вважати припадковим. Воно повторяється однаково майже у всіх інших зборищах семітських народів або племен, про які згадує книга Битія: у Едомлян, у Хананейців, у Арамейців та Кетурейців. У Ізраільтян
