це число таке основне та твердо вкорінене в народню традицію, що заховалося навіть у таких часах, коли не мало жодної рації існування і не відповідало нічому в національному житті, бо племена почасти поміщалися одні з одними, а почасти навіть пощезали зовсім. І навіть давніше ніколи не доходило до правильної та постійної номенклатури; цифра лишалася, але реєстр племен змінявся не тільки що до порядку імен, але навіть що до самих імен.
„Додаймо нарешті, що ніколи не було навіть питання про рівність між 12 племенами. Вже легендарна традиція кладе натиск на ріжниці в гідності сконфедерованих, із яких одні займають упривілейоване, а інші більш або менше залежне становище. Найсильніше плем'я вибирало з-поміж себе ватажка спільних походів, а це давало привід до ревалізації, а далі до роздорів і до домашніх війн. Це нагадує суперечки старинних греків за гегемонію, історію Спарти та Атен. Особливо два племена ревалізують між собою, плем'я Йосифа з племенем Юди. Кожне з них стоїть на чолі кількох інших підвладних племен, і вони борються за першенство зі змінним щастям, з успіхами та упадками. Вже в самім початку історії перше з тих племен держить керму національних справ, а бодай має претензію до кермовання ними, і для піддержання тої претензії виступає навіть з оружжям у руках. Пізніше Юдеєць Давид на якийсь час запевняє першенство свойому племени, та вже по смерті його сина десять племен відриваються від Юдеїв, і повстає розрив, що тривав довгі століття, і якого сліди не затерлися вповні ще й до наших днів.“
