Полишаю на боці притчу про терен, вложене в уста Мойсея в III розділі моєї поеми, бо не можу тепер знайти її ориґінального тексту. Вона міститься в одній із старозавітних книг, та я переробив її досить свобідно й додав до неї виклад (розділ IV), на мою думку гідний Мойсея і відповідний до хвилі, в якій він оповідає дітям Ізраіля цю притчу.
В однім випадку я покористувався також грецькою мітологією, а власне в згадці про Оріона (розділ XVI). — Міт про Оріона зрештою не чужий також єгипетській та гебрейській традиції, а в переповідці грецького мітографа Аполлодора виглядає ось як: „Оріона вбила Артеміда на Делосі. Його вважають велетнем, сином землі (Гаї); Ферекід твердить, що він походить від Посейдона та Евріялії; принаймні Посейдон дав йому дар ходити по морю. Цей Оріон подружився з Сідою, яку одначе Гера вкинула до аду за те, що вважала себе кращою від богині. Стративши першу жінку, Оріон удався на остров Хіос, і попросив о руку Меропи, дочки тамошнього князя Ойнопіона (Вінопійця). Ойнопіон підпоїв його, і коли він заснув, осліпив його і вкинув у море. Оріон не втонув у морі, а пішов поверх води і зайшов до острова Лемноса до кузні Гефайста. Тут ухопив він одного челядника, посадив його собі на плечі й велів йому вести його до сходу сонця. Дійшовши до домівки Сонця, він від його проміння відзискав свій зір, а тоді поспішив знов до Хіоса, аби помститися на Ойнопіоні[1].“
- ↑ Apollodor's Mythologische Bibliothek, übersetzt von Christian Gottlob Moser. Erstes Bändchen. Stuttgart 1828, т. 34—35.
