Аж ось на скруті показалась
Ватага панських посіпак
Із нагайками, гордо так,
Бундючно д' церкві наближалась.
І стих на хвилю крик і галас,
Всі ждуть, чого то хоче пан.
Аж ось отаман-палюган
Говорить: „Люди, що це з вами?
Чого ви стали тут юрбами?
Чого ревете так завзято?“
„Пустіть до церкви! Де ключі?“ —
У відповідь ревнули всі, —
„Пустіть до церкви, нині свято!“
„Що ви, сказились? Хто це вам
Наплів? Сьогодні будня днина!
Піп вам сказав? Ваш піп — дитина!
Він і читать не вміє сам.
Пан ліпше знає! Розходіться!
На панське зараз лагодіться!
Усякий ладь сокиру й віз —
Поїдемо рубати ліс!“
Мир остовпів. Що за причина?
Невже це справді будня днина?
Невже ж усі здуріли ми?
Та ні, кепкує зла личина!
І враз, мов вихор той крильми
Залопотить, бори могучі
Застогнуть з градової тучі,
Так мир, що з остраху мовчав,
Увесь загрюкав, закричав:
„Бреши ти сам зарівно з псами,
Поганий панський блюдолиз,
Не нас роби всіх дураками!
