Ті стяте дерево корують,
Ті ріжуть пилами, чвертують,
Кладуть у стоси і в стоги.
Попові ж панські посіпаки
Веліли тягати гілляки
На купу з парубками враз.
„Бог з вами!“ — люди закричали, —
„Хіба ж старий до того здалий?
Хіба нема сумління в вас?
Глядіть, він ледве робить кроки,
А тут пні, ломи, сніг глибокий,
Тут сил потрібно не таких!“
„Мовчать!“ — отаман крикнув. — „Голя!
Ми робим так, як панська воля.
Тягніть, еґомость!“
Люд затих,
І мовчки, в лютості понурій
Під лісу шум і стогін бурі
Кипить робота лісова.
Та бачимо, як панські слуги
Сміються нишком, як з натуги
Наш піп старенький умліва,
На купу тягнучи дрова.
Сміються кляті, не зважають
На старість, на духовний стан,
Його найдужче наганяють.
„Тягніть, еґомость! Швидко пан
Прийде! Як стіс малий застане,
То буде клопіт вам і нам“.
Та дармо з сили вибивався
Старий — тремтить його рука,
Не може двигнуть патика.
Ногами що крок спотикався,
