III. Тихенько річка котить хвилі чисті. Так тихо, що в ній чуєш, як тріпочесь Сверщок *), що впутавсь у зів'ялім листі, — Що і самому розплистись в ній хочесь. Тихенько зорі моргають іскристі… Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесь В хрустальних водах ; голії, безлисті Нависли лози — їм заснути хочесь. На дні перловім щука спить спокійно, Ліниво зіви шевелить2) криваві,— І рак з нори виповзує повільно. І в серці людськім зорі золотаві Мигтять, та й щука лютая дрімає, І заздрість гострі щипці виставляє. 1881. IV. Паде додолу листя з деревини, Паде невпинно, чутно, сумовито, Мов сльози мами, що на гріб дитини Прийшла і плаче, шепчучи молитов. Осики лист кривавий із гилини3) Паде, немов ножем його пробито ; Жалібно жовте листя березини Здається, шепче : „Літо, де ти, літо !“ J) Сверщок — лісовий коник. 2) Зі ви зябри; шевелити — рухати. ') Гилина — гіллячка. 25
