IV. НАРОДНЯ ПІСНЯ. Глянь на криницю тиху, що із стін могили Серед степу сльозою тихою журчить; В ній, мов в свічаді, личко місяця блищить І промінь сонця миєсь в її срібній хвилі. На дні її щось б'ється, мов таємні жили… Той рух живий ніколи не бажа спочить, Вода її пречиста тисячі живить Дітей весни, що густо вкруг її обсіли. Криниця та з живою, чистою водою — То творчий дух народу, а хоч в сум повитий, Співа до серця серцем, мовою живою. Як початок криниці нам на все закритий, Так пісня та з джерел таємних ллєсь сльозою, Щоб серце наше чистим жаром запалити. 1873. V. Незрячі голови наш вік кленуть, В котрім, говорять, перед правом сила, А чесній думці перетяті крила, А правду й волю, як звіря, женуть. Та що ж то — право? Право—це лиш сила, А сила — право, це закон природи. В життю лиш сила ломить перешкоди, До лету вгору розпускає крила. Та що ж це — сила? Лиш п'ястук та зброя? А серця вашого вогонь святий, А думка, що світи нові будує, 9
