Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

І жду, що з земної утроби Ось-ось прорвесь огонь страшний. І вмить спалить всю землю тую З всіма неправдами Ті, Перелама хаос твердую Шкарлущу скріплої землі… І, наче золото в горнилі, Рей світ очиститься зовсім — чиста, в невечерній силі Засяє правда й воля в нім. 2 квітня 1880. III. До моря сліз, під тиском пересудів Пролитих і моя вплила краплина; До храму людських змагань, праць і трудів Чень1) і моя доложиться цеглина. А як мільйонів куплений сльозами День світла, щастя й волі засвітає, То чень в новім, великім людськім храмі Хтось добрим словом і мене згадає. 2 квітня 1880. IV. Нехай і так, що згину я Забутий десь під тином, Що всі мої думки, діла Сліду не лишать, мов та мгла На небі синім ! 11) Чень — а ось, адже, може. 28