Десь на завісах скрипнула кватирка, Плюскоче дощ і грубі краплі б'ють О ринву, — ринва так жалібно дирка О мур, мов хоче вирватися з пут. Та ні, не вирвешся ! Залізні гаки Держать тебе, дозорці, як собаки, Пильнують, ходить шельвах1) під вікном. Не вирвешся ! І глухне зойк розпуки, В тяжкій знесилі опадають руки… Заснуть, заснуть, хоч би мертвецьким сном 17 вересня 1889. VIII. А ледве тільки сон нам зломить очі, Гнеть* 2 3) північна його сторожа згонить : Гремить коритар, колоди •') скрегоче При дверях, думаєш зпросоння : „Дзвонить Пожарний дзвін“… Зриваєшся —аж ні! Пан ключник входить з лямпою, поглипне На ґрати, чи здорові та міцні, На піч, на кибель4), тапчани — та й зникне, Знов колодки скрегочуть, а Ногайці Казню за казнею плюндрують далі, Мов Лопотова та війна у байці. Що сон із змучених повік украли, Ґрижі неситій не дали заспати — Байдуже їм, коб лиш здорові ґрати. 17 вересня 1889. Шельвах — вартовий. 2) Гнеть — зараз. 3) Колодя — замок. 4) Кибель — відро, „параша“. 22
