А далі сотні, тисячі проходять Кривавих тіней німо наді мнов : їх б'ють, рвуть, палять, в колесо городять, І в ямі коденській булькоче кров. Проч, проч, нещасні тіні, спіть спокійно В могилах своїх темних, позабутих ! Чи ж мало людськості мук ваших лютих, Щоб з вами й ми терпіли ще подвійно? Пропав вже час тортур і мук таких ! Спіть, не тривожте наших серць м'ягких ! 22 вересня 1889. XLIII. Минув час мук ? Брехня І Чи ж давній час, Як гибли Пестель, Каракозов, Соня ? Як мучивсь Достоєвський і Тарас? Хіба ж тепер вже кандали не дзвонять ? Хіба різки ще не свистять у вас ? Цілими селами в тюрму не гонять ? Хіба гармати мідних гирл не клонять Над містом, всіх готові зжерти враз ? М'ягкі серця в вас, бо трусливі вчасти ! А звір зневаги до людей, і власти, І тьми росте й висить над вами І Ми, його жертви, вас звемо з могили : Не м'якніть без часу ! Гартуйте сили ! Гоніте звіря, бийте, рвіть зубами! 22 вересня 1889. 43
