Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/342

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Та людей я спіткати боюся, Люди рай розбентежують мій. Люди всюди, й до Божого раю Своє горе і сльози несуть, І не раз я, тривожний, стрічаю Те проклятеє горе аж тут. От обдертий дідусь-старовина Шкандибає, аж гнесь до землі, Гне додолу його сухарина *), За плечима ж гриби в кошелі2). Я від малечку знаю старого І хатину його край села, Де живе він самотно, убого, — Ті гриби його живність ціла. Він за них має страву й одежу — Та як трудно тепер їх здобуть ! Здибле злісний 3), веде на Медвежу, А з Медвежі в арешти запруть. Як я пильно від нього ховаюсь, Щоб не вздрів він нечайно мене,— Бо — я знаю — дідусь ізлякаєсь : Чорне вбрання для нього страшне ! Та дарма! Зазирнув4) мене він у гущаві, З груди вирвавсь стривожений крик, Кинув в'язку свою на мураві І подався в яр темний, і зник.

  • ) Сухарина — сухе хабаззя.

ł) Кошель — кошик. 3) Злісний — лісничий. 4) Зазирнув — спостеріг.