IV. Чи олово важке пливе у моїх жилах' Так сонно, звільна, зимно замість крови ? Чи мізку рух чия рука спинила І бистрий потік мислей загатила, Вгасила іскру дотепу й розмови? Так важко, звільна хвиль, годинь і днів Повзуть безбарвні, непроглядні стада ! І дух у тілі, бачиться, зомлів, Мов в купелі пливак відважний ослабів І тисне к дну його лінивих хвиль громада. 14 березня 1880. V. Безкраї, чорні і сумні За ночами минають ночі, І безутішному мені Схід сонця сниться. Бачуть очі Крізь мур тюремний, як ЛЮТуЄ Завзята боротьба в природі. Ще темний Аріман 1) панує, Розпершись гордо там, на сході. Та в царстві своїм чує він Таємну дрож. Ось легкокрилі, Мов стріли, до понурих стін Летять від сходу світла хвилі. Лютує Аріман, гасить Ненависне проміння враже, Та хвиля світла все біжить, 1) Аріман — дух зла, ночі (перський). Ормузд — дух світла, сонця. 38
