„Хоч ти корчмарка багата, А я лиш служниця бідна, А я тепер тобі рівна ! Я мати, злюко, я мати !“ Аж як прийшлось мені родить, Тоді корчмарка дізналась. Ой, ой. що ґвалту, що крику ! Мене із корчми прогнала, Хоч сніг був, вітер і студінь. А Юдка жінки боявся, Не смів і писнуть нічого. Та все ж ще мав милосердя : Запряг кобилу в санчата, Відвіз мя хору до баби І тайком дав кілька ринських, І мовив : „Сурко, небого, Живи ти в баби, док* можеш, Я буду дбати про тебе. Лиш бійся Бога, нічого Не мов *) ти моїй корчмарці, о ця дитина від мене f то зжене мя зо світа !“ Дав Бог, родився мій хлопчик, Здоровий, гарний, як ангел ! Живу я місяць у баби, Уже й зовсім я здорова, Та не приходить мій Юдка ! А баба бідна, старенька, В самої їсти нема що, Зарібків также ніяких — Прийшлось нам круто, ой, круто! І каже баба до мене : „Ти бачиш, Сурко, небого, Що нам тут жити не можна,— х) Не мов — не кажи. 124
