Із своїм плодом поганим !“ — „Юдчихо, бійтеся Бога ! — Говорю, — бачте, там студінь, Я майже гола і боса, Дитина в мене маленька, Куди ж під ніч я дінуся ?“— „Проч, не погань мені хати ! Іди й до вовчої мами !“ І прискочила зміюка І випхнула мя за двері Під ніч у куряву й студінь. Пішла я, мов божевільна. На серці в мене так важко… І де це Юдка подівся, Чом не явив ані ока, Чом не сказав ані слова, Не вговкав жінки-гадюки ? І де тепер я дінуся, Куди попрошуся в хату ? П'ять літ у корчмі жила я, Але села я не знала, Людей не знала, що в сірих Отих хатах проживають. Страшні були в'ни для мене, Усі здавалися п'яні, Усі здавались охочі Побить жидівку, полаять. І бтало так мені страшно, Немов я в лісі густому Поміж вовками. Темніло. Розплакалася дитина. І чую я, що ще в грудях Є молоко. От я й сіла У сніг під плотом в затишку, Щоби дитя покормити. 126
