Прокрадуватися в душу : Я мечусь, мов божевільна, Кричу щосили і плачу. Аж туг хтось цап мене ззаду. „Ти що тут робиш?“ — питає. Я озирнулася — шандар !) ! Блищить на плечах карабін2), Лихтарня блима при пасі3). Хоч я, у корчмі ще бувши, Шандарів дуже боялась — Боявсь ще дужче їх Юдка ! — То тут мені ані крихти Страшним той шандар не здався, І я припала до нього, Мов до спасителя свого. „Ой, пане, — мовлю, — я Сурка, Що в Юдки в корчмі служила, — Гляджу своєї дитини!“ І все йому розказала. Взяв мене шандар за руку І по селу попровадив, Аж поки світло ми вздріли. „Чи та це хата?“ — питає. — „Не знаю, пане ! Погляну I“ Пішла я—Боже мій милий! Та сама хата й загата, Але дитини немає ! І стала я, мов мертвая. — „Нема дитини !“ — говорю. А в хаті світиться, гомін… Застукав шандар… Війшли ми. Та вже при вході я чую : Кричить дитина. „О, Боже !“— ) Шандар — жандарм. {Карабін — рушниця. Пас — пояс.
