Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/423

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Витріщує… „Дам тобі розвід“, — кажу. Ще дужче поблідла й сказала : — „Як знаєш. Я бачу й сама“… Тут урвавсь їй голос, вона заридала. І ми розвелись. Все, що мав,—їй віддав, І ще й наганьбив мене тесть мій. Лиш в тім, що на собі, пішов я від них — Такий то був перший ґешефт мій. Пішов я, у бровар*) в Янові * 2)няннявся, Живу, заробляю рік, другий,— Згадаю про Файгу, згадаю дитя, Ніт-ніт3 4), та й заплачу із туги. „Женись Iй — каже батько.— „Женився б, — кажу, — Та от що: шукать неспосібно *)“. — „Ну, що там шукать ! Я тобі сам найду ! Тобі лиш одного потрібно : „Щоб мала кус5) грошей, щоб проста була, Сільська, до роботи придатна“. — „Ні, — мовлю, — досить мені простих уже! Хай куля поб'є їх гарматна !“ Говорю вітцеві: „Лишіть ви мене, Хай сам я собі пошукаю !“ І став я потрохи сяк-так між людьми Питати, і все помічаю.

  • ) Бровар — пивоварний завод.

2) Янів — містечко недалеко Львова, тепер передмістя Львова. 3) Ніт-ніт — ні з цього, ні з того. 4) Неспосібно - нема часу, нагоди. 5) Кус — від кусок, шматок, трошки. 146