Розламалося коритце, Де ллють коням воду. Сам би збив собі нове, Та дощок не маю. От зайшов я до Свиридка Та й оповідаю. А він, добрий чоловік-^ „От—каже—морока! Та я тобі те коритце Склеплю на млі ока“. Зараз дошку на варстат, Ріже, мірить, ріже, Одно звертить, друге зіб'є, Трете щось не влізе. Плюнув крепко, розібрав, Мірить, ріже, мірить,— Знов збиває, знов не в лад щось,— Сам собі не вірить. „Тьфу,—воркоче,—щоб тобі, Гірке, не солодке! Вже два рази урізую, Та й ще закоротке 1“ Оттак, куме, і наш лях З русином мудрує: Тут настопче, там уріже, Ніде не дарує. Тут притлумить, припече, Заплює, зогидить, Та ще й злий, що з тої праці Та добра не видить. „А хай, каже, тую Русь Трясця покоцюбить,— І б'ю її, й печу її, Й ще мене не любить!" 26/IV 1904 р. 210
