Ця сторінка ще не вичитана
II Не знаю, що мене до тебе тягне, Чим вчарувала ти мене, що все, Коли погляну на твоє лице, Чогось мов щастя й волі серце прагне. І в грудях щось метушиться, немов Давно забута згадка піль зелених, Весни і квітів — молода любов З обійм виходить гробових, студених. Себе я чую сильним і свобідним, Мов той, що вирвався з тюрми на світ; Таким веселим, щирим і лагідним, Яким я був за давніх, давніх літ. І попри тебе йдучи, я дрожу, Як перед злою не дрижав судьбою; В твоє лице тривожно так гляджу, — Здається, ось би впав перед тобою. Якби ти слово прорекла мені, Я б був щасливий наче цар могучий, Та в серці щось порвалось би на дні, З очей би сліз потік поллявся рвучий. 16
