XX Пр■в■д Холодна ніч. Спокійно, важко, звільна На місто сніг вогкий паде й паде; З густої тьми журба якась могильна Вихилює лице своє бліде. Лямпи горять. Колеса світлянії Довкола них тісняться, меркотить Кривавий блиск. Неначе сонні мрії Фіякри мигають і гинуть вмить. На тротуарах ще прохожих сила: Циліндри, шуби, модні боа дам 1 драні лахи — різнобарвна хвиля Пливе, гуде, зіпреться тут і там. І я в юрбі сумний і одинокий Пливу безвладно, щоб від власних дум Втекти — та невідступний і глибокий У серці все повзе зо мною сум. І наче той, що тоне і в знесиллі Шукає гілки, корня, стебельця,— Так я між лиць тих в пестрій люду хвилі Шукаю щиро-дружнього лиця. І враз я здеревів і стрепенувся, Щось горло стисло, в груді сперло дух… Втікать бажав та не поворухнувся, Мов оглушив мене важкий обух. 38
