я А двір пустий? Чи може графа ви ждете? Злісний Ні, не ждемо. Говорять, граф нездужає. Максим писав. Подужав трохи був торік, І понесло його лихе десь там… таке містечко е, що в карти грають—чи в кістки. Скортіло графа—за годинку просадив всі гроші й бричку з кіньми. Був би може й весь маєток там лишив, так дав Бог—вдарило йому на мозок, впав на місці, наче труп. Його, мов трупа, винесли, аж мій Максим живенько кинувся, щось там зробив йому,— він знав уже, при нім служивши, напади його недуги,—ну, там зараз лікаря… І відживили пана графа. То писав Максим, що лікар графові таке казав: „Якби не цей слуга ваш, був би вам кінець“. Я Ну, певно, граф віддячиться Максимові? Злісний Ой, вже віддячиться! У голові йому! Писав Максим, як лікар це йому сказав, а він лиш носом покрутив: „Ну, так! Ну, так!“ Я І не міркує ще додому повертать? Злісний Та хто там знає. От тепер прислав нам тут якусь поману. Адже йшли ви попри двір? 146
