І знаєм там всі ходи й переходи. Там швидко б ми набрали… Овлур. Годі, дружеі Це добра думка, тільки не для мене. Князь. Чому ж це так? Овлур. Хоч скривдив князь мене, Та все ж таки йому я присягав Буть вірним. Хоч служить йому тепер Не можу, та проте моя присяга Не дозволя йому робити шкоду. Князь. Та й дивний ти І Чи ж він завагувався Тебе самого знищити до тла? Овлур. Даруй, мій друже 1 Дуже вагувався, Та що ж, не міг інакше. Тут була Ціла історія. Колись за дня Я розповім тобі—тепер не час. Та як сьогодні йти нам на добичу, То ось тобі моя порада! Відси Найближчий нам є замок Гостомисла. Князь. Що? Воєводи княжого? Овлур. Еге! Князь. І думаєш, що зможемо до нього Війти? Овлур. Я вже віддавна маю око На нього. Дещо й підготовив. Маю Надію, що ця штука нам удасться. Князь. Нам двом? Овлур. Еге! У мене хлопці добрі, Та все ж не те, що ти! А там потрібно. Небагатоспільників, найліпш одного, Та доброго, щоб вмів мечем рубати. Князь. І думаєш, що я… Овлур. Підем обидва! Я знаю вхід! До замку я піду, Ти вартуватимеш при вході. 115
